Коментар про пакет Європейської Комісії «Preparing for a wider Union». Це перша системна відповідь ЄС на питання про власну готовність до розширення: ґрунтовна, але місцями незавершена. Однієї теми в ній помітно бракує: відбудови.
Пропонує постійне представництво Верховної Ради у Брюсселі, починаючи з пілоту на двох депутатів, щоб парламент міг відстежувати законодавство ЄС на ранній стадії, пояснювати євродепутатам обмеження імплементації та подолати розрив у парламентському контролі за процесом вступу.
Пояснює, що означає відкриття кластера «Зовнішні відносини»: Україна має припинити власні угоди про вільну торгівлю і перейти на спільну торговельну політику ЄС, натомість отримує доступ до глобальної торговельної мережі та переговорної сили Союзу.
Після відкриття кластера «Основи» тягар доказу переходить до Києва: Україна має показати здатність імплементувати тисячі правових змін під час війни, а Брюссель має швидко відкрити решту кластерів і пов'язати фінансові стимули з конкретним прогресом.
Обґрунтовує поетапний доступ України до Єдиного ринку ЄС за принципом заслуг через формат на кшталт «ЄЕП+» як проміжний крок, що дає відчутні переваги, знижує ризики для інвестицій і зменшує політичну невизначеність щодо термінів ратифікації до повного членства.
Розбір листа канцлера Мерца про «асоційоване членство»: у ньому є корисні елементи, але замість нового «напівстатусу» слід готувати підписання Договору про вступ за статтею 49.
Відкидає пропозиції «асоційованого членства» та інших проміжних статусів як нескінченну «кімнату очікування»: лише повне членство за статтею 49 ДЄС гарантує суверенітет України. Натомість пропонує реформований трек вступу з відкритими кластерами, паралельною умовністю, секторальною інтеграцією та структурованою участю в інституціях.
Гібридні статуси, які пропонують Німеччина і Франція, потребують змін договорів ЄС і не дають реального впливу; натомість пропонується підписати Договір про вступ у 2027 році з подальшим статусом активного спостерігача в інституціях ЄС.
Обґрунтовує прискорення секторальної інтеграції України в митну, енергетичну, цифрову та промислову рамки ЄС як швидший шлях до вступу: процедури, створені для поступової конвергенції, не пасують Україні в умовах війни, тому потрібен спеціальний протокол із чіткими термінами, що дасть відчутні економічні переваги.
Доводить, що класичний метод розширення не пасує Україні в умовах війни, і пропонує три варіанти «полегшеного членства», підсумовуючи: справжній вибір лежить між чіткою, змістовною поетапною інтеграцією та поверховими компромісами, які породять розчарування.
Звіт про розширення-2025 став для України успішним (рекомендація відкрити три кластери), але липнева криза навколо НАБУ/САП і повільне ухвалення законів показують потребу різко прискорити євроінтеграційні реформи.
Європейська правда разом з Любов Акуленко, Вікторія Мельник
Пояснює, як закон від 22 липня 2025 року підірвав довіру партнерів, і пропонує конкретні кроки для її відновлення ще до відкриття переговорних кластерів: виконання попередніх зобов'язань, реформа держслужби, демонстрація готовності до змін.
EasyBusiness, звіт разом з експертна команда EasyBusiness
Оцінює прогрес України в наближенні до acquis по кожному з 35 переговорних розділів у шести кластерах на основі Пакета розширення ЄС 2024 року та визначає пріоритети реформ. Підготовлено експертною командою EasyBusiness за його участі.
Поетапна інтеграція, що дає кандидатам доступ до переваг ЄС ще до вступу, може оживити розширення без зниження стандартів, якщо вона ґрунтується на заслугах, прозора і прямо веде до повного членства, а не до постійного «другого ярусу».
Розбір скринінгового звіту Єврокомісії за кластером «Основи»: які реформи у судовій системі, публічному управлінні та антикорупції потрібні Україні і чому важлива не лише ухвалення законів, а їхня імплементація.
Оцінка Звіту про розширення-2024: Україна показала стабільну динаміку без різких стрибків, зберігає паритет з Молдовою і має зосередитися на імплементації рекомендацій та синхронізації з Ukraine Facility перед відкриттям кластера «Основи».
Спираючись на дискусію про конкурентоспроможність, доводить, що вступ України (ресурси, ІТ, аграрний і енергетичний потенціал) може допомогти ЄС подолати відставання в інноваціях та посилити стратегічну автономію Союзу.
Коментар аналізує поточну політику розширення ЄС, яка була створена для Західних Балкан і тепер штучно гальмує євроінтеграцію України через механізми «технічних пауз» державами-членами. Автор закликає реформувати ці переговорні рамки та інтегрувати Україну в концепцію європейського «nearshoring» та оборонну стратегію задля спільного посилення стратегічної автономії ЄС.
Підсумки Євросаміту громадських організацій: перехід від «спринту» (опитувальник, статус кандидата) до «марафону» переговорів вимагає інституціоналізованої участі громадянського суспільства, зокрема через платформу EuroHub.
Розбір комунікації Єврокомісії про передвступні реформи та огляд політик: розширення як стратегічний інтерес, поступова інтеграція кандидатів через доступ до Єдиного ринку, чотири блоки змін (цінності, політики, фінанси, ухвалення рішень).
Європейська правда разом з Дмитро Ливч, Марія Шаламберідзе
Аналіз проєкту переговорної рамки для України на основі оновленої методології розширення 2020 року: система стимулів і санкцій, особлива вага верховенства права та антикорупції, принцип оцінки за власними досягненнями.
Етапи переговорів після рішення Євроради від грудня 2023 року: скринінг, переговорна рамка в березні 2024, імплементація понад 27 тисяч актів права ЄС і критична роль реформ верховенства права.
Європейська правда разом з Дмитро Ливч, Юлія Шаіпова
Що практично змінює статус кандидата: доступ до нових фінансових інструментів і форматів співпраці, а також потреба активно домагатися перегляду порядку денного інтеграції, скасування мит та входження до внутрішнього ринку ЄС.
Пояснення призначення опитувальника Єврокомісії, темпів його заповнення Урядом і того, що дасть Україні статус кандидата як «зелене світло» для подальшого вступу.
Огляд прогресивних ініціатив групи S&D у Європарламенті (Зелений курс, регулювання цифрової реклами, справедливе оподаткування, Європейський стовп соціальних прав) і того, як Україні працювати з європейськими прогресивними силами.
Оцінює відносини Україна-ЄС після саміту в жовтні 2020 року та обґрунтовує потребу амбітних реформ верховенства права й антикорупції попри системну кризу політики сусідства.
Що означає для України нова Єврокомісія Урсули фон дер Ляєн: два сценарії, «асоціація лайт» із секторальною інтеграцією або амбітніша стратегія «Тріо 2030» для асоційованих партнерів.
Огляд перезапуску Східного партнерства після 2020 року («20 досягнень до 2020», секторальна інтеграція для асоційованих партнерів) і заклик до України активно формувати новий порядок денний, а не чекати на пропозиції Брюсселя.
2018 рік як «останній шанс» інституційно виконати Угоду про асоціацію: 144 завдання при виконанні 11-15% вимагають переходу від механічного виконання зобов'язань до політичних рішень щодо трансформації держави.
Аналізує суперечку на саміті Україна-ЄС у липні 2017 року щодо визнання «європейських прагнень» України та пропонує шляхи поліпшення двосторонніх відносин.
Після саміту Україна-ЄС 2017 року заклик замінити романтичні очікування швидкого членства прагматичним використанням наявних інструментів: трансформація Східного партнерства, економічна підтримка асоційованих країн, участь у процесах ухвалення рішень ЄС.
Як країни Центральної та Східної Європи, а разом із ними й Україна, можуть стати привабливішими для інвестицій, ніж конкурентні ринки, спираючись на регіональну єдність у форматі Вишеградської групи.
Чому Брюссель узявся за проєкт Енергетичного союзу після газових криз і що це означає для енергобезпеки Європи та України, зокрема з огляду на українські газові сховища.
Ініціатива «Один пояс, один шлях» та Азійський банк інфраструктурних інвестицій як можливості для України, яка воює і водночас має визначити свою роль у глобальних проєктах, не відступаючи від євроінтеграції.
Ризький саміт показав розбіжності між партнерами щодо євроінтеграції; для України, Молдови та Грузії результати (макрофінансова допомога, перспектива безвізу в 2016 році) були максимумом реально можливого.
Напередодні Ризького саміту пропонує диференціювати лідерів реформ (Україна, Молдова, Грузія) від відстаючих і посилити підтримку через безвіз та енергетичні проєкти.