Ісландське «ні»: три висновки для України і наступного розширення ЄС
Кілька роздумів про Ісландію та ЄС після дискусій, до яких мав нагоду долучитися днями в Дубліні в рамках EUSI Policy Dialogue, організованого European University Institute та Łukasiewicz-ITECH.
29 серпня 52,8% ісландців сказали «ні» поверненню до переговорів про членство в ЄС. Причому йшлося не про вступ як такий, а лише про відновлення переговорів. Якби вони завершилися успішно, остаточне рішення про членство все одно мали б виносити на окремий референдум.
Три висновки для нас
На мій погляд, тут є три цікаві висновки.
1. Модель EEA/EFTA працює
Модель EEA/EFTA для Ісландії працює, причому достатньо добре, щоб членство в ЄС не виглядало очевидним наступним кроком.
Ісландія через Європейський економічний простір (EEA) фактично є частиною Внутрішнього ринку ЄС: діють чотири свободи, тобто рух товарів, послуг, капіталу та людей. Значна частина законодавства ЄС, що регулює Внутрішній ринок, поступово включається до Угоди про EEA і стає обов'язковою для Ісландії, Норвегії та Ліхтенштейну.
Тобто Ісландія вже платить певну ціну за інтеграцію: вона застосовує величезний масив правил ЄС, хоча не голосує за них у Раді чи Європарламенті.
Але повне членство для неї також має ціну. EEA не охоплює митний союз, спільну торговельну політику ЄС, Спільну аграрну політику та Спільну рибальську політику. Ісландія залишається членом EFTA і зберігає значно більшу автономію у зовнішній торгівлі та, що особливо важливо, у рибальстві.
Тому ісландська логіка достатньо зрозуміла.
2. Наступне розширення втратило зручну конструкцію
Другий висновок стосується вже не Ісландії, а наступного розширення ЄС: повернення Ісландії до переговорів могло суттєво змінити загальну картину в політиці розширення.
Ісландія починала б не з нуля. До зупинення попередніх переговорів вона вже мала значний прогрес. Тому в разі позитивного референдуму вона могла досить швидко опинитися серед країн, що вступлять до ЄС найпершими.
І в Брюсселі справді обговорювали політичну логіку, за якої Ісландія могла б рухатися в умовному «пакеті» із Чорногорією, як частина однієї політичної хвилі. По суті, вступ заможної Ісландії міг би зробити наступне розширення легшим для сприйняття у скептичних державах-членах.
Одна справа, коли розширення у старих державах-членах продається як вступ України, Молдови та менш заможних країн Західних Балкан. І вже трохи інша, коли в тій самій хвилі з'являється Ісландія: одна з найбільш заможних, стабільних та інституційно сильних держав Європи.
Після ісландського «ні» цієї конструкції наразі немає.
І це означає, що Україні разом із Чорногорією, Албанією, Молдовою та іншими кандидатами треба ще серйозніше думати про те, як продавати наступне розширення всередині самого ЄС.
Для України відповідь є: безпека, оборонні спроможності та індустрія, енергетика, великий ринок, людський капітал, аграрний сектор, критичні матеріали і, зрештою, значно сильніша геополітична позиція Європи.
Але це треба перетворювати на цілісну загальноєвропейську пропозицію.
3. Межі привабливості самого ЄС
Третій висновок про сам ЄС: результат в Ісландії все ж є невеликою геополітичною втратою.
Ісландія важлива через Північну Атлантику, Арктику, морську безпеку, енергетику та геополітичну присутність ЄС на Півночі. Саме безпековий аргумент був одним із тих, якими прихильники повернення до переговорів намагалися переконати виборців.
Але є ще одна, можливо, важливіша проблема. Ісландія показує межі привабливості ЄС для заможних і стабільних європейських держав. По суті, потенційне відновлення діалогу з тією ж Норвегією точно не передбачається.
Бо для України, Молдови чи Західних Балкан вступ до ЄС означає величезну стратегічну зміну: доступ до ринку, фондів, інституцій, політик, безпеки і можливостей розвитку.
Для країни, яка вже заможна, стабільна і глибоко інтегрована у Внутрішній ринок, ця пропозиція виглядає менш однозначно.